«МОЄ СЛОВО» до 150 –річного ювілею Василя Стефаника.

         Василь Стефаник народився в селі Русів (Снятинського району, що на Івано-Франківщині). Його батько – Семен – був війтом, отримав спадок. Мама – Оксана, з дому Дідух. Це була заможна селянська родина, і син змалку знав, що вчитиметься у школі. У Коломийській гімназії, звідки його погнали, потім у Дрогобицькій він познайомився з багатьма відомими українцями – Лесем Мартовичем, Левом Бачинським, Марком Черемшиною. Вже тоді почав писати.

У 1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”. У ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.

У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і становлення радянської влади Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на початку 1917р.).

Творчість В. Стефаника – не просто майстерне зображення автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це заглиблення в універсальні аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики. 

Василь Стефаник (14 травня 1871-го народився – 7 грудня 1936-го помер)