ГетьманУкраїнської музики.

 180 років від дня народження Миколи Лисенка. Адже саме він створив музику для негласного гімну – «Молитва за Україну». Цей відомий вірш на слова Олександра Кониського починається словами «Боже великий, єдиний, Нам Україну храни». Публіка не змовляючись устає, коли виконують цей твір. А у греко-католицькій церкві «Молитву за Україну» співають після відправи. Також зі словами «Микола Лисенко» виникає асоціація: українські народні пісні. 

Спів праонука Миколи Лисенка. Це другий Духовний гімн України, музику до якого написав його прадідусь. Духовні Отці впевненні,  він бачить війну з небес. Ці святі слова і музика нехай захистять нашу країну.

Боже великий, єдиний, нам Україну храни!

22 березня – день народження «Гетьмана Української музики» Миколи Лисенка (1842 – 1912) – композитора, музиканта, педагога, диригента. Його ім’я навіки стало відомим в Україні (назви вулиць, шкіл, інститутів…), без Лисенка неможливо уявити Києва. 

Модний, харизматичний, але відданий своїй культурі. Європейський українець – український європеєць. Ерудит, надзвичайно темпераментний, ентузіаст. І його життя було пов’язано з одним іменем: обох його дружин звали Ольга. А імена, які асоціюються з ним самим, – це «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» тощо…

Як особистість Микола Лисенко був дуже різноманітним. Наприклад, він міг би стати… ботаніком. Бо захистив дисертацію на ботанічну тему. Це ще раз підтверджує, що справжній митець має знати все. Але головне: Лисенка можна назвати і етнічним, і політичним українцем, бо себе як українську індивідуальність зліпив він сам.

Українцем його зробило читання віршів Тараса Шевченка – і так у 14 років Микола Лисенко усвідомив, що має творити рідною мовою. Адже нею можна являти шедеври – не гірші від французьких. Пізніше він створить багато музики на Кобзареві слова.

Не забуваймо, що 1876 р. вийшов сумнозвісний Емський указ, за яким заборонялося робити переклади українською мовою. А також – виконувати українські пісні в оригіналі. Дозволялося розмовляти, але на цьому – годі.

Але ж без культури мова вмирає. У контексті цього творіння рідної музики, ще й опери, було справжнім подвигом. Так само – складання «Словника української мови», видання українських пісень, наукові розвідки народної етнографії… Це все – Микола Лисенко. Через свою діяльність він перебував під наглядом поліції.

Імперська влада розуміла, що це не просто мода чи примхи перегодованого панича, записування українських пісень, а й небезпечна діяльність. Адже про український народ заявляли як про націю, що здатна не тільки складати кумедні анекдоти чи співати легкі співанки. Якщо в цієї нації є високе мистецтво, якщо її науково досліджують, ще й розвивають, і робить це цвіт дворянства, а не різночинці чи мужики, то які ж тоді українці «малороси»?

Через поліційний нагляд Микола Лисенко – під ковпаком. І тому він, дворянин, європейська людина, самостійно заробляючи вчителюванням, не мав свого житла і винаймав помешкання за помешканням – уже будучи не раз одруженим і маючи сімох дітей. Побут – один з важелів, яким можна принижувати митця.

Лисенку довелося пережити смерть коханих жінок, дітей (на щастя, п’ятеро вижили й успадкували музичний талант). Ще й влада не дрімає, і спочатку українські заходи на честь Тараса Шевченка переносяться до Москви, а згодом виходить постанова про закриття «Київського українського клубу» (заснованого Лисенком). У постанові було сказано про притягнення членів цього клубу і самого Миколи Лисенка до суду «за протиурядову діяльність». Від суду Лисенка врятував серцевий напад. За чотири дні композитора не стало. На похорон прибуло безліч народу, попри всі заборони. Зараз прах Миколи Лисенка – на Байковому цвинтарі.

Багато кажуть про роз’єднаність нашого народу. Проте нас цікавить приклад людей, які вміли об’єднувати інших. До таких належав Микола Лисенко. Його не можна уявити без Михайла Старицького, Лесі Українки і цілої плеяди українських діячів, з якими він співпрацював. Це були українські роди, які не просто сусідували, й дружили і разом робили спільну справу. Так, Лесю Українку грати на фортепіано навчала оперна співачка-сопрано Ольга О’Коннор, перша дружина Миколи Лисенка.

Або окремий сюжет у житті композитора – дружба з Тадеєм Рильським і відвідини його. Ці гостини перетворювалися на мистецькі вечори, що мали націєтворчий характер. І саме там композитор опікувався малим Максимом Рильським.

За легендою (а може, і правдивим свідченням), Микола Лисенко помітив музичний талант хлопчика, спіймавши допитливого Максима, коли той підслуховував його гру. Зацікавившись, композитор випробував здібності сина друга – і лишився задоволеним. Завдяки йому Максим Рильський став ще й вправним музикантом та імпровізатором, а також, пізніше, – справжнім діловим партнером Лисенка, відредагувавши лібрето його опер «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та ін.

Кожна біографія будь-якого справжнього творця українського інтересу виідкриває такі нашарування, що в них можна заглиблюватися нескінченно. Варто потягнути за одну ниточку, як починаємо замислюватися. Микола Лисенко був віртуозом у багатьох сферах (згадують, що так, як він виконував власні твори, більше не міг ніхто, і сьогодні те, що ми чуємо, це зовсім інше), але не гнався за дешевою славою і працював для того, щоб українська нація відбулася. Сам яскравий, він виплекав нові таланти, яким музика допомогла осягнути мистецтво – і себе самих.